…ройшло лікування й обстеження 4500, а в окремих медичних батальйонах – 77 тис. військовослужбовців.

Військовими медиками проводилась велика робота з профілактики масових захворювань серед залученого контингенту ліквідації аварії. З метою попередження виникнення та поширення паразитарних тифів були вжиті дійові заходи з недопущення у військовослужбовців педикульозу. Крім того, серйозну небезпеку для війська становили вірусний гепатит, гострі кишкові інфекції, у тому числі черевний тиф, холера. Тим більше, що через погіршення санітарного стану району дислокації військ, загроза їх поширення була досить реальною. Для уникнення цієї загрози військовими медиками по лінії санітарного нагляду вживалися рішучі заходи для забезпечення військ доброякісною питною водою та їжею, проваджувався ретельний біологічний контроль працівників харчування та водопостачання.

Для проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів в травні 1986 р. у районі Чорнобиля були розгорнуті чотири санітарно-епідеміологічних загони та п’ять радіометричних лабораторій, з якими співпрацювали головні спеціалісти з радіології, гігієни та епідеміології центральних медичних закладів МО, Військово-медичної академії, військово-медичних факультетів, військових округів. До цієї роботи також залучалися лікарі військово-морського флоту, які брали участь у ліквідації наслідків радіаційних аварій на атомних підводних човнах.

Перебування значних військових сил в районі Чорнобиля потребувало й організації відповідного матеріально-технічного та торговельного забезпечення. Вирішенням цього завдання займалась оперативна група заступника міністра оборони – начальника Тилу Збройних Сил СРСР маршала Куркоткіна С.К., який вже 27 квітня з групою генералів – начальників Головних і Центральних управлінь Тилу ЗС прибув до Чорнобиля.

Незважаючи на складні умови перших організаційних днів, коли з району біди пішли торговельні організації державної, кооперативної та відомчої торгівлі, працівники торгівлі Київського та Білоруського військових округів зуміли налагодити нормальну роботу. Як відзначали фахівці, успішному вирішенню поставлених перед Головним управлінням торгівлі Міністерства оборони завдань сприяло багато в чому те, що керували цими підрозділами досвідчені, сміливі керівники, зокрема колишній заступник командуючого Київським військовим округом генерал-лейтенант Литвинов В.І..

За їх розпорядженням вже 27 квітня 1986 р. на базі комбінату громадського харчування воєнторгу 418 були сформовані й розгорнуті польові їдальні безпосередньо у Чорнобилі та інших населених пунктах. Лише у польовій їдальні, розташованій на чорнобильському стадіоні, харчувалось більше 3000 людей.

У зоні почали цілодобово працювати 20 авто-лавок (пізніше їх кількість перевищила 80) з широким асортиментом продовольчих та промислових товарів та  із врахуванням потреб солдат, сержантів, офіцерів і службовців Збройних Сил – учасників ліквідації наслідків аварії. Крім працівників військової торгівлі в зоні працювали й побутовики – перукарі, чоботарі, шевці та ін. Всього через підприємства військової торгівлі Київського військового округу, що перебували в чорнобильській зоні, пройшло більше 2000 чол., спеціалісти всіх галузей (торгівля, громадське харчування, побутові послуги) від усіх 30 військових округів МО СРСР. Так, на середину травня в районі Чорнобиля було розгорнуто 12 польових їдалень, біля 20 магазинів, біля 10 чайних, працювали 82 авто-лавки. Та, незважаючи на всі зусилля, стало зрозумілим, що силами лише штатних працівників управління торгівлі Київського військового округу з усіма завданням з обслуговування чорнобильського регіону не впоратись. 14 травня 1986 р. на підставі директиви Генерального штабу МО СРСР, уперше в мирних умовах було відмобілізовано з приписного складу для 960 відділів військової торгівлі 300 чол..

 Аварія на Чорнобильській АЕС стала серйозною перевіркою вміння діяти в надзвичайних обставинах для керівників штабів, служб та частин Цивільної оборони СРСР, керівництву якої з 1 грудня 1986 р. Урядом країни було доручено очолити організацію всієї роботи з ліквідації наслідків аварії.

 У чорнобильську зону були залучені великі сили Цивільної Оборони. З 78 з’єднань та частин у складі угруповання Цивільної Оборони – 70 були наново сформовані для виконання поставленого завдання.

Великого значення надавалося політико-виховній роботі з особовим складом військ. Для забезпечення особового складу військ використовувались 26 пересувних автомобільних клубів, 63 кіноустановки, 404 телевізори, 228 радіоприймачів, 116 радіовузлів, 43 бібліотеки з загальним фондом 60 тис. книг.

Незважаючи на великі проблеми і складну ситуацію, що постійно виникали в середовищі військовослужбовців, уже після шести місяців з дня аварії і початку робіт військового контингенту, майже 90% підрозділів війська жили без злочинів та пригод. Однак, поряд з позитивною оцінкою їх роботи і величезною вдячністю військовослужбовцям різних родів військ, що брали участь у ліквідації аварії та намаганнях мінімізації її наслідків, слід відзначити і значні недоліки й недоробки.

Самі учасники першого періоду роботи в Чорнобилі пізніше оцінювали це так: “Дійсно, багато що можна було зробити швидше або оптимізувати організацію, а дещо взагалі краще було б не робити...”. Багато учасників ліквідації наслідків аварії в перші дні не уявляли собі повної небезпеки, на яку вони наражалися, наближаючись до реактора. А біля нього постійно були люди, які вели спостереження, здійснювали польоти на необладнаних захистом гелікоптерах або довгий час знаходилися на “брудних” майданчиках блока. У діях деяких військовослужбовців, в тому числі й офіцерів хімічних військ, відчувалась недооцінка небезпеки. Ігнорування вимог радіаційної безпеки, порушення її основних принципів свідчило про недостатній рівень навченості особового складу та психологічної готовності до виконання такого роду завдань.

Робота в умовах високих рівнів радіоактивного забруднення вимагала відповідного захисту людей, якого, на жаль, у той період практично не було, про що пізніше з обуренням і гіркотою говорили безпосередні учасники подій. Радіаційний захист працюючих на будівництві укриття та на промисловому майданчику ЧАЕС був найважливішою службою.

Про рівень непідготовленості і непоінформованості про ситуацію на станції і навколо неї свідчить той факт, що 2 травня 1986 р., коли А.К.Мінченко в якості начальника оперативного штабу Держпостачання УРСР прибув у Чорнобиль, він побачив у приміщенні міськвиконкому біля 60 чоловік генералів Цивільної оборони, які, як і багато інших, виявилися неготовими до аварії і не знали що робити.

 У після аварійні роки склалася думка, що підпорядкування атомної енергетики Міненерго СРСР, тобто структурі, що не мала достатнього рівня розуміння особливостей функціонування таких специфічних підприємств як АЕС, зіграло свою негативну роль. Так, генерал-лейтенант А.П.Горбачев - начальник оперативної групи інженерних військ МО СРСР в травні-червні 1986 р. (а в липні-серпні 1987 р. – начальник ОГ Цивільної оборони СРСР) вважав, що провина за неорганізованість та безголовість, що мала місце на початковому етапі, лежить і на керівництві Міністерства середнього машинобудування, яке передало “атомну енергію” в руки безграмотних керівників Міністерства енергетики, які не мали розумінь її специфіки й навіть бази для підготовки спеціалістів.

Таким чином, необхідно відзначити, що поряд з величезними зусиллями цивільного населення країни, свій вагомий внесок в мінімізацію наслідків аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції внесли військовослужбовці всіх родів військ та всіх Військових округів СРСР. Однак всі їх зусилля, на жаль, далеко не завжди були забезпечені належним ставленням держави до організації безпечних умов праці та побуту в тих екстремальних умовах.. Подальший розвиток подій показав, що доля майже 600 тис. осіб, що пройшли через Чорнобиль, склалась далеко не так, як всі вони того заслуговують.